Протокол.

Федорюк Штефанія, нар. 1913 р. в с. Вителівка Кіцманецького р-ну Чернівецької], обл., православна, українка, осв[іта] 4 кл. нар[одної] школи, останно замешкала в с. Вителівка.

Вночі перед дниною 22-го марта 1945 р. прийшли до мене якісь незнайомі люди, на подвір’я. Там почали дуже пси гавкати на подвір’ї. Я встала і пішла до вікна, і питаю їх що є. На те приступає до вікна дівчина і каже: молодице втворіть, я її запитала, а ви хто, вона відказала така як би і ви, пустіть до хати, а в хаті скажем хто ми є. Я не втворяю, бо не можна, бо в нас є такий розказ із сільради, що ночев не вільно нікого пускати в хату. Ідіть заявіть голови сільради, а голова пришле д[е]журного, тоді я вас впущу в хату. Дівчина каже, ми від самого голови, я тоді кажу, як від голови, то нехай підійде стрибок до вікна, може я його пізнам. Тоді підходить до вікна од[и]н мужчина й каже, Маріє втвори, що ти мене не пізнаєш. Я йому на те відказала, тепер ще і тілько не втворю, бом не Марія. Я Штефанія. Марія на протівку мої хати. Вона б[а]гатша від мене, в неї одна дитина, а в мене двоє дітей. В неї мама і в мене мама, ви [ся] помилили, ідіть, вона вам втворить. Він тоді каже, чорт з тобою, чи Марія, чи Штефанія, втвори двері. Коли не хочеш втворити, то відважимо двері, а ні, то розіб’єм вікно і в хаті будем. Як хочете відважувати двері і вибивати вікно, то зачекайте, я засвічу світло і подивлюся котра година, і тоді вам втворю. Я зараз засвітила світло, пішла до годинника, подивилася котра година, було тоді пів до 6-ої. Я тоді питаю мами, що робити мамо. День, пів до ш[о]стої, втворити чи ні. Мама каже, то втвори. Вони заходжуть до хати, а задний спитався, що ти не Марія. Що ти нас до хати пустити не хотіла, маму маєш, чого боїшся. Я йому кажу на те, я не Марія, я Штефанія, він сказав, чорт з тобою, чи Марія, чи Штефанія, застели вікна. Я не застелю, бо то зараз днина, він на те сказав, ти розумієш, як я кажу застелити, значить застели, і зготов нам щось снідати. Я застелила і питаю мами, що їм дати снідати, мама відповідають та що їм дамо їсти, в нас молока нема, яєць також нема, бо то зима і кури не несуться. Тому, що зима, то зваріть нам щось теплого. Я вже рік свому синові теплого не варила, а ви хочете, щоб я вам варила. Він тоді сказав, що я вашим сином можу бути, але ви мені мама ні. Чого в вас нема, ми не бажаємо, врубай на крок солонини, а на два ковбаси і будить снідання, це маєш? Вона сказала маю, але перший раз іду пса прив’язати. Вийшла на двір і кличу пса, на те обзивається сусіда Андрусяк Сандуня і питає, чому так дуже гавкають пси в вас. Я сказала, що якісь до мене зайшли, ідіть до голови сільради і замельдуйте, вона сказала, вже йду і пішла. Я входжу до хати, а він спитав мене, до кого я говорила, я сказала, що до пса і хочу класти огонь, а мама сказала, не треба класти огонь, там є холодець, дай їм хай їдять. Вони сказали, ми їсти вже в вас не будемо, бо ви вже нас нагодували вашов совістев, тільки постеліть нам, щоби ми в вас перепочили через день. Мама встають і починають плакати і просити. Пане, дамо вам їсти, що схочете, лише спати не будете, бо діти вже повставали і зараз день. Він тоді каже, проклята бабо, ми не є ніякі пани, ми ті, котрі хочемо зробити, щоб було добре тобі і твоїм дітям. Мама на те відповіла, добра мені не зробите, бо я вже стара, я післала свого сина в армію, щоб добра мені здобув. Він сказав, ви з тим добром, що ваш син здобуде, далеко не зайдете, тільки ми можем здобути добро вам і вашим дітям. Тоді він сказав до мене, я з вашов мамов погодитися не годен, тому, що ваша мама іде проти нас, то будуть сидіти цілу днину коло нас. Я почала плакати і просити, маму не затримуйти, бо люди будуть питати, де мама і довідаються, що в нас хтось є. А тим більше, що я маю сьогодні січку рубати і мусять бути чужі люди, і мама мусять бути на дворі. Тому, що ми люди, то не затримуєм вас, а будем видіти, яка в вас совість, чи ви комусь скажете, чи ні. Як комусь скажете, то зробите зле для себе і своїх дітей. Ми повмираєм, а ви потерпите і ваші діти за нас, і сказав, ідем спати. Я пішла з ними до великої хати, їм постелила, вони розібралися всі троє і ще раз сказали, щоби я нікому не казала, бо як скажете, потерпите ви і ваші діти. Ми лягаєм, а ви ідіть до свої роботи і сказав, щоби я зварила щось на обід, і полягали спати. Після всего я вийшла на двір, а через п’ятнадцять хвилин прийшла до мене д[е]журна і кличе до сусіди Крикливець Василя. Я іду разом з д[е]журною і заходжу до хати, а д[е]журна пішла дальше улицею. Я зайшла до хати, де вже чекав голова сільради і питає. Кумо, я вас закликав сюди, бо хочу вас спитати, хто в вас є. Я сказала, що є хтось, але я не знаю хто. Дальше почав питати, тілько їх є. Я сказала, що є троє, два мужчини і одна дівчина. Він спитав, яка в них зброя і що я з ними говорила. Я сказала, що од[и]н має автомат, а другий - дві гранати і пістоль, в дівчини не виділа нічого. Тоді він спитав, коли вони прийшли, я сказала, що буде з година. А що говорили і що хотіли. Я сказала, що хотіли їсти та переспати днину. Я їм дала їсти, а вони вже не хотіли, він спитав, чому не хотіли. Тому не хотіли їсти, що мама сварилася з ними і не хотіли приймити їх, щоб вони переспали днину в нас. Він сказав мені, ідіть додому, нічого їм не кажіть, що ви з кимось про них говорили, не сваріться з ними, дайте їм їсти, що вони хотять, а ми зараз їх заберем, навіть ніхто не буде знати. Він спитав, що вони роблять тепер, я сказала, що вони сплять, ну як сплять, нехай сплять, ідіть додому і не кажіть нічого, а ми зараз з ними зробимо порядок.

Я пішла додому, а через годину кличу мене Худик Домка на улицю, я вийшла і побачив мене стрибок, і каже, ходіть сюди, я приходжу до нього. Він сказав, ідіть в долину, кличе вас міліція, я приходжу, а там стоїть начальник з стрибками і питає мене. У тебе сплять невідомі люд[и], я сказала, що сплять. Тоді начальник сказав до стрибків, давайте хлопці підем вгору, а мені сказав залишитись позаді. Начальник дав наказ обшукати довкола сусідні хати чи і по тих хатах нема кого незнайомого. Стрибки зараз зробили перешук і сказали, що нікого нема. Тоді начальник дав наказ розділитися на чотири групи, вибрав одного відважного стрибка і післав його до хати, щоби вони добровільно здалися. Стрибок зайшов в хату і в той момент вискакує назад і крикнув до начальника, що не відзивається ніхто. Тоді начальник дав наказ обстріляти хату. Я тоді підходжу до нього, починаю плакати і просити, не паліть мені хату. Начальник крикнув, дайся в сторону, бо заб’ю тебе як собаку і крикнув застановити стріл. Потім сказав крикнути всі разом, щоб здалися. На те не відозвався ніхто. Потім дав наказ вдарити ще раз запальними набоями. Я тоді підходжу до начальника і прошу його, щоб не палили мені хату, бо як запалять, то я скачу прямо в огонь. Дайся в стороні, як хата згорить, то ми тобі поставим другу, ще кра[щ]у як ця, і всі речі і все, що маєш, обернем тобі вдвоє і стріляли дальше. Через п’ять хвилин вискочила в заднє вікно дівчина і зараз кинула гранату, а сама почала втікати. Та граната не зірвалася, вона пробігла коло 500 сот м і впала, де була відразу забита. За нею вискочив той ви[щ]ий і почав втікати на город, де його зранили. Він впав до землі і крикнув, не стріляйте, свої.

Вони стріл зараз спинили, при ті нагоді вискочив другий і почав втікати на дорогу, він пробіг коло 20 м, дістав в ногу і ще забіг до четвертої хати до стодоли. Стрибки забачили, де він забіг і зараз обскочили стодолу і крикнули, щоб здався. Він показав руки з стодоли крізь дирку і зараз стрибки вибрали його звідтам, і занесли його до сусідної хати, де лежав, заки не прийшла фіра із сільради. Через 20-цять хвилин приїхала фіра і забрала коло сільради. Потім приїхала друга фіра і забрала того, що впав на городі і завезли також коло сільради.

Опісля приїхала третя фіра і забрала дівчину. Почерез п’ять хвилин приїхав міліціонер і взяв мене також коло сільради на четверту фіру. Через 15-цять хвилин начальник сказав, їдем в район, їх міліція взяла наперед, а я їхала позаді з трьома стрибками. Приїхали ми перед НКГБ і зараз фіри стали, їх забрали до середини, а потім сказали мені зайти в середину і сказали стояти на коридорі, де поставили двох стрибків, одного з задної сторони, а другого з другої сторони. НКГБ-исти, котрі переходили через коридор, питалися стрибків, хто я є. На те стрибки відповідали, це та жінка, в котрої залапали бандерів, декотрі з них казали, значить бандеровка. На коридорі стояла я до 11-тої години ночею, прийшов дежурний з ліхтарем і спитав стрибків чи є тут Вителівська жінка, вони сказали що є. Тоді він вивів мене через поріг, загасив ліхтар і сказав мені, тримайтеся мене, я пішла за ним сходами нагору на другий поверх в третю кімнату, де було 8 НКГБ-истів і од[и]н переводчик, котрий подав мені крісло і запитав мене, ти не боїшся. Я сказала, що ні. Тоді він спитав чи буду правду говорити, я сказала що буду. Тоді начальник до мене, ну починай. Цеї ночі перед дниною збили в мене дуже міцно пси. Я ся пробудила на той гук, де в мене в городі йдуть три людині і підходять до вікна. Я їх спитала, що є. Дівчина приступила до вікна і каже мені, втворіть, я тоді питаю, ви що за одні. Вони на те кажуть, що не видите. Люд[и] такі як би і ви, я вас не пізнаю ні по обличчю, ні по бесіді, чи ви не є з Лашківки. Вони сказали, що з Лашківки. Я вас не пізнаю, закличте стрибка, може я його пізна[ю]. Тоді приступає до вікна од[и]н мужчина взброїний і каже, Маріє втвори, я не Марія, я Штефанія, Марія на протівку в мене через дорогу, ви зблудили. Він тоді каже, чорт з тобою чи Марія чи Штефанія, втвори двері. Я тепер ще і тілько не втворю, бом не Марія, як вам Марії треба, ідіть собі шукайте. Він тоді каже знов, жінко втвори, бо як не втвориш, то відважу двері або вікно, а все буду в хаті. Я тоді кажу противно, не ідіть зачекайте, я засвітю, подивлюся котра година і тоді вам втворю, я зараз засвітила світло, подивилася котра година, було пів до 6-ої, спитала мами, втворити мамо. Втворяй. Тоді начальник НКГБ - капітан, до мене, застанови свою бесіду і пам’ятай, що говорила і на чім стала. Тоді він встає на ноги і питає. Ти знаєш того низького чорного хлопця, я сказала, що не знаю. Він тоді каже, слухай хазяйко, говори правду, бо ми з него протокол стягнули і знаєм все. Він є з Лашківки. Він нам говорив, що це не перший раз він в тебе, я тоді кажу до них всіх. Товариші, повірьте мені, що я його не виділа від коли він і відколи я. Ну а того другого знаєш? Бо і той нам розказував, що він про тебе знає, він не раз з тобою танцював. Я відзивалась до них крізь плач, що не знаю ні одного, ні другого. Тоді крикнув на мене, як не знала ні одного, ні другого, нащо до хати пускала. На те я сказала, що я не сподівалася, що до такого великого дійде, я думала, що вони зайдуть і запитають що їм треба і підуть, я думала, що то лейтенант післав двох стрибків і д[е]журну, на перевірку листів чоловічих. Тоді сідає начальник НКГБ - кап[ітан], а встає переводчик і питає, знаєш жінко на чім закінчила ти свою бесіду. Не забула, починай дальше говорити. Пустила я їх до хати, вони входять всі троє до хати, той чорний починає зі мною говорити, ти що не Марія, ні я не Марія, я Штефанія, чи Марія чи Штефанія все рівно, ми вже в хаті і дого[во]римся і скажем хто ми є, але перший раз застели вікна, я застелила вікна, він за той час розібрався, скинув шапку і шинелю, вийняв греб[і]нець і зачесався і каже: ми прийшли до тебе, щоби переспати цей день в тебе, бо ми здалеко йдем і дуже трудні. Я сказала, що ніяк в мене спати не будете, бо в мене в великій хаті застудено, а в цій діти. Ви Марії питали, то я вас справлю до неї, в неї є мала кімната, там добре тепло, дітей в неї нема і там вам буд[е] тепло спати і перебути день.

Той чорний сказав до мене, від тебе з хати нігде не вийдем, тому що зараз день, ця дівчина не годна дальше іти, бо болять її ноги, тому завела нас до тебе, щоб відпочити. Пересидимо в тебе день, а ввечер підем дальше. Тепер злагодь нам щось їсти, я злагодю вам їсти що ви схочете, лишень спати в мене не будете. Він тоді сказав, що мусять перебути днину в мене. Я тоді кажу до мами. Мамо, я йду преселити пса і хочу іти на двір. Він тоді спитав, куди йдеш, я сказала, що йду преселити пса і хочу іти на двір. Він сказав, то йди і прив’яжи, бо він щось гавкає заб[а]гато.

Я пішла прив’язати пса і за той час заявила голові сільради, що до мене прийшли якісь незнайомі люд[и] і хотять переднювати, та сказали мені, щоби нікому не казати, що вони в мене є. Тоді каже начальник НКГБ, що я хорошо зробила, що заявила голові сільради, а голова хороший чоловік і заявив нам, і так ми знищим бандитів. Коли будете добре працювати і ми з вами виловим всіх. Ти не бійся, будеш звільнена, підеш додому, але тепер ні, бо ніч, підеш рано. Ми голову покличем і йому накажем, щоби він дав коло твоєї хати охорону. Тоді всі повставали і кажуть: іди спати, д[е]журна тебе поведе в другу кімнату, а днем підеш додому. Вона завела мене в одну кімнату в одне ліжко, замкнула і пішла. Рано в 7-мі годині прийшла д[е]журна, розімкнула і наклала огонь, я вийшла на коридор. Коло 10-тоі години іде капітан, я підійшла до нього і питала: Товариш капітан, я піду додому. Він сказав, піди і не бійся нічого, ніхто до тебе не підійде. Ми голові наказали, щоб тебе стеріг. Я тебе звільняю і прийдеш в неділю в 10-тій годині. Я більше не була і ніхто мене більше не кликав.

Власноручний підпис.

Постій, 8-го серпня 1946 р.
Слідство перепроваджував
[“Остап"]

У кінці документу надпис синім чорнилом: цей Протокол взято в мене при обшуку 8/ІІІ.1948 р. Кантимір.

Оригінал. Машинопис.

Надруковано: Літопис УПА. Нова серія Т. 19 : Підпілля ОУН на Буковині: 1943-1951. Документи і матеріали. / ред. і упоряд. Дмитро Проданик. - Київ - Торонто: Вид-во "Літопис УПА", 2012. - Арк. 484-489, документ № 83.