КРІЗЬ ТЕРНИ ДО ЗІРОК
(Життєвий шлях буковинського журналіста Куєка Мирослава Івановича)
Куєк Мирослав Іванович народився 1 січня 1947 року в селі Витилівка Кіцманського району Чернівецької області (нині Кіцманська міська територіальна громада Чернівецької області) у родині селянина-середняка Івана Григоровича Куєка. Цього ж голодного 1947 року радянська влада забрала від родини до колгоспу поле, коня, усе землеробське знаряддя та приватне майно. Пережити штучний голод удалося завдяки тому, що сільські продзагонівці не надто прискіпливо обшукували батькове обійстя під час хлібозаготівельних рейдів 1946-1947 років.
Батька знали як доброго і порядного господаря тому, коли під час німецько-радянської війни на нього з фронту до села надійшла «похоронка» засмутилася вся громада села. А наприкінці 1945 року він повернувся в рідну Витилівку з бойовою медаллю на грудях і відразу включився в справи громади. За радянської влади сім’я жила без особливих достатків. У 1962 році Мирослав Куєк після сільської восьмирічки вступив на режисерський відділ Чернівецького культурно-освітнього училища (нині училище мистецтв), яке закінчив з відзнакою у 1966 році. Працював завідувачем клубу, керівником самодіяльного театрального колективу, викладав музику і співи та малювання у школі.
1967 року Мирослав Куєк став студентом історичного факультету Чернівецького державного університету. Навчався тут на «відмінно». Проте через рік за покликом душі перевівся на факультет української філології, самотужки наздогнавши товаришів, які вивчали філологічні дисципліни з першого курсу. Одночасно включається у громадське життя студенства. Зокрема, організував і став керівником студентського театру філфаку, в якому здійснив постановку вистави за п’єсою Івана Карпенка-Карого «Безталанна». Колектив розпочав роботу над новою виставою, але навесні 1970 року Мирослава Куєка було виключено з університету - як зазначалося в наказі ректора, «за антирадянську діяльність та націоналістичну пропаганду».
Причиною виключення стала участь Мирослава в політичній акції, яку організували студенти історичного і філологічного факультетів. Ними виявилися Держовський Микола, Куєк Мирослав, Козак Юрій, Лапківняк Федір і Гарасимко Михайло. В ніч з 21 на 22 квітня 1970 року, напередодні відзначення 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, хлопці приклеїли на стінку телефонної будки (яка тоді стояла біля центрального входу університету) плакат з символами України – синьо-жовтим прапором і тризубом. Ініціатором створення такого плакату був саме Мирослав Куєк. Крім того, вони розклеювали на вулицях міста листівки, в яких критикувалася русифікація українського населення. З цього приводу він говорив: «Я дуже люблю українську мову і боляче реагував на будь-який випадок, якщо в моїй присутності хтось спотворював українську мову». На допиті в КДБ Мирослав відкрито заявляв, що вони «закликали буковинське населення розмовляти лише українською мовою і боротися за її чистоту». Між собою хлопці вели дискусії також щодо України у складі СРСР. «Питання, в основному, зводилися до питань про економічну незалежність України і що необхідно у зв’язку з цим в рамках Радянської держави якось вдосконалити роботу міністерств», - зазначав Мирослав.
Варто відзначити, що студенти-однокурсники характеризували Мирослава Куєка досить позитивно. Він в університеті займався добре, активно виступав на семінарських заняттях, заснував та був керівником університетського драматичного гуртка, до якого залучив чимало студентів. Він любив драматургію і більшу частину часу віддавав цьому своєму захопленню. Вирізнявся своїм красномовством, мав хороший голос, організаторські здібності. Проте політична акція 22 квітня 1970 року, що призвела до виключення з університету, поставила, здавалося, хрест на його мріях. В майбутньому Мирослав планував працювати журналістом або в драматичному театрі, але все пішло шкереберть.
Разом з Козаком Юрієм вирішили поїхати в Казахстан, аби спокутувати свою вину сумлінною працею на благо Вітчизни. Через два роки, як запевнили в КДБ, можна повернутися і поновитися в університеті. В Північному Казахстані працював в геологічній експедиції, кочегаром на промисловому підприємстві, на будівництві житла. Мав всю надію, що повернеться і продовжить навчання на своєму філологічному факультеті. Але марно, йому відмовили. Проте здібний юнак не зламався, а рухався крізь терни до зірок. Своєю працьовитістю та інтелектом крок за кроком досягав вершин літературної творчості.
У 1972 році товариш із Тернопільського обкому партії допоміг Мирославу влаштуватися журналістом у Кіцманську районну газету «Радянське життя» (нині «Вільне життя»). У радянські часи постійно перебуває під наглядом КДБ, його регулярно викликають на профілактичні бесіди. Навіть в таких умовах він багато пише, його матеріали охоче друкують усі обласні газети та ряд всеукраїнських видань.
У 1977 році створює сім’ю - одружується з Жанною Линьковою, дикторкою Чернівецького обласного радіо і телебачення. У цьому шлюбі народилася донька Кароліна, майбутня відома українська естрадна співачка. Батьки Кароліни розлучилися ще до її народження, тому деякий час вона виховувалася в інтернаті. Мирослав в одному з інтерв’ю признався, що часто зустрічався з дітьми (Жанна мала також діти від першого шлюбу), ходив з ними на річку, де вони ловили рибу і відпочивали на природі. Мирослав любив свою доньку Кароліну і гордився нею. І це не дивно, бо проста сільська дівчина з непростим дитинством зуміла досягти вершин слави. Вона стала відома не лише в Україні, але й далеко за її межами. У 1998 році Куєк одружується вдруге з поетесою Сільвією Заєць.
Протягом 1977-1983 років навчався і закінчив філологічний факультет Чернівецького держуніверситету заочно, почавши навчання знову з першого курсу після непростого вступу на загальних підставах.
Як журналіст, Мирослав Куєк завжди відстоював принципи гуманізму, добра, справедливості, стояв на боці інтересів людей. Навіть у радянський час на його гострі публікації в місцевій пресі реагували різні республіканські державні інстанції, зокрема, Міністерство лісової та деревообробної промисловості УРСР, Міністерство житлово-комунального господарства і особисто тодішній міністр В. Д. Площенко, ім’я якого втрапило у фейлетон М. Куєка, опублікований в одному з номерів тодішньої головної республіканської компартійної газети «Радянська Україна» за 1987 рік. Як член Національної спілки журналістів України, Мирослав Куєк опублікував цілий ряд матеріалів на сторінках різних республіканських періодичних видань, як от газети «Сільські вісті», «Патріот Батьківщини», «Радянська Україна, «Слово Просвіти», журнали «Україна», «Журналіст України», «Жінка», «Буковинський журнал» та інші.
Мирослав Куєк - один із співавторів «Книги Пам’яті» жертв голодоморів 1932-1933, 1946-1947 років в Україні. Чернівецька область». (Чернівці "Земна Буковина, 2008). Стаття М. Куєка «Світло печальної зірки» вміщена в книзі спогадів про Михайла Івасюка, присвяченій 100-річчю від дня народження письменника. Крім журналістської діяльності, М. Куєк є автором передмов до ряду книжок як от: «Барвисток» (Чернівці, 1994), «Від серця до серця», (Чернівці, 1999), «В любові і журбі» (Чернівці, 1977), «Іполита Смирнова. Поезії» (Чернівці, 2002 р.), «Майстер чарівної голки» (Чернівці, 2005 р. Віктор Зубар «До батька Тараса» (Чернівці «Прут», Юрій Власійчук «У Яреми - мудра голова» (Чернівці,1993).
Статтю М. І. Куєка «Лист з Буковини» надруковано у книзі відомої української поетеси з Америки Д. Рихтицької (Дарія Мельникович-Рихтицька, «Кольори вітру» Детройт, 1998). М. І. Куєк є редактором багатьох книжок. Це, зокрема, «Літературно-мистецька Кіцманщина» (Чернівці, 1998), «Чи знаєте ви свій рідний край» (Чернівці, 1997), «Історія Малятинців» (Чернівці, 2001), «Дивосвіт» (вид-во «Прут-Принт», Снятин, 2001). «Наш край» (Чернівці, 2001), «Чому ми так називаємося?» (Чернівці, 2003), «Зеленівський музей природи рідного краю. Путівник» (Чернівці, 2003), «Кіцмань. Путівник» (Чернівці, 2001), «Літературно-мистецька Кіцманщина» (Чернівці, 2003), Орест Клайник «Дорога любові» (Чернівці, «Місто» 2006).
Мирослав Куєк є цікавим поетом. Його твори друкувалися у збірниках та альманахах «Молодий день» (Ужгород, 1979), «Райдуга» (К., 1987), «Забрость» (К., 1994), «Барвисток» (Чернівці, 1994) інших виданнях. На слова М. І. Куєка композиторами створено ряд пісень. У 1997 році у видавництві «Прут» вийшла окрема збірка віршів М. Куєка «Священний дар любові», яка стала предметом дослідження професора Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Г. Кожелянка.
Твори М. І. Куєка включені до книги «Письменники Буковини - дітям» (Чернівці, 2001). Деякі його вірші перекладені італійською мовою й удостоєні Диплома міжнародного конкурсу «Cultura per la pace» («Культура за мир», що проходив у Мілані, та надруковані у книзі «Sentemento poetico» (Мілан, 1997), що сприяло поширенню відомостей про Україну у світі. Окремі вірші перекладені й російською мовою (Лавренов. Вибрані переклади. Закордонна поезія в українських перекладах. Украинская и зарубежная поэзия в русских переводах. Чернівці, Книги - ХХІ.2010).
За свою багатолітню й багатогранну діяльність Мирослав Куєк отримав багато нагород. Він відзначений нагрудним знаком ВЦ РПС (1976 р.), Почесними грамотами республіканського правління Національної спілки журналістів України (1996, 2005, 2007), Державною стипендією «Видатним діячам інформаційної галузі» (2003 р.), багатьма грамотами та дипломами Всеукраїнської журналістської організації. У 2007 році М. Куєку присвоєно звання «Заслужений журналіст України». За громадську роботу національно-демократичного спрямування М. Куєка відзначено пам'ятними медалями «70-річчя Української Повстанської Армії», «100 років від дня народження Провідника Організації Українських Націоналістів Степана Бандери», «Україна. За особливі заслуги». У 2018 році нагороджений медаллю Всеукраїнської спілки ветеранів та працівників силових структур «Звитяги» - «За вірність традиціям» II ступеня.
Помер Мирослав Куєк 18 квітня 2024 року у віці 77 років у місті Кіцмань Чернівецької області, де й похований.
Біографічну довідку підготував Микола Черешнюк,
01.12.2025
Повязаний із:
БУКОВИНСЬКІ ДИСИДЕНТИ, або синьо-жовтий прапор в Чернівецькому університеті у 1970 році