Іван Фостій. 

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА ЗАПАРАНЮК - ЖЕРТВА СВАВОЛІ СЛІДЧОГО УНКДБ

Радянська влада була жорстокою і нещадною не тільки у великомасштабних справах, а й у дріб’язкових, побутових. Боязнь ОУН викликала у неї ненависть до всього українського, зокрема до українських газет, книжок, журналів, незважаючи на те, де і коли вони видавались. Якщо слідчому вдавалося з’ясувати, що підслідна чи підслідний читали якусь місцеву українську газету, він уже безсумнівно зараховував її (його) до ОУН і приписував контрреволюційні дії, підставляючи їм відповідну статтю.

26 лютого 1945 р. у Чорному Потоці була заарештована Запаранюк Марія Миколаївна, 1886 р.н., селянка, українка, з початковою освітою. Слідчий слідвідділу УНКДБ у Чернівецькій області лейтенант держбезпеки Коняєв знайшов, що в період окупації Чернівецької обл. румунсько-німецькими військами у с. Чорний Потік існувала і проводила свою діяльність Організація українських націоналістів. Одним із її організаторів і керівників була нібито М.М. Запаранюк, яка також проводила вербовку в ОУН нових членів. А ще Марія Миколаївна проводила серед населення збір коштів для ОУН під виглядом “відбудови зруйнованих совітами церков” і розповсюджувала націоналістичну літературу.

І хоча М.М. Запаранюк категорично заперечувала ці звинувачення слідчого, заявляла, що ніколи членом ОУН не була, грошей у фонд ОУН не збирала, націоналістичної літератури не розповсюджувала, а румунські жандарми її арештовували не за українські газети, а за російські, її протест залишився поза увагою слідчого.

Коняєв у ході допитів з’ясував, що гроші “на відбудову церков” збирала не М.М. Запаранюк, а Іван Дмитрович Самборський, однак цих звинувачень з 59-літньої жінки не зняв. Що ж до розповсюдження націоналістичної літератури, то він установив, що в травні 1943 р., це в період румунської окупації, М.М. Запаранюк нібито закликала Самборського до хати і дала йому “Кобзар” Т.Г. Шевченка та “Історію України” М. Грушевського і запропонувала прочитати. Ці свідчення арештована теж категорично відкидала. Однак це не завадило лейтенанту Коняєву всі вищенаведені звинувачення повторити в обвинувальних висновках і запропонувати Особливій нараді при НКВС СРСР засудити жінку до 10 років виправно-трудових таборів у віддалених місцях СРСР. Правда, Особлива нарада своїм рішенням від 3 жовтня 1945 р., протокол № 36, скоротила цей строк до 7 років, рахуючи термін з 26 лютого 1945 р.

Чоловік Марії Миколаївни - Микола Іванович Запаранюк 24 серпня 1946 р. писав заяву Раднаркому СРСР, просив переглянути справу дружини, бо ж її син служив у Червоній армії, своєю кров’ю захищав на фронті батьківщину, а стара мати сидить у тюрмі. Не допомогло. Начальник 2-го відділення слідчого відділу управління МДБ у Чернівецькій області 30 червня 1947 р. розглянув матеріали справи і постановив відмовити в достроковому звільненні старої жінки-матері з неволі. З цим погодився і начальник управління полковник Микола Решетов. Реабілітація прийшла до Марії Миколаївни Запаранюк тільки 15 серпня 1991 р., коли її вже не було на світі.

Таких прикладів можна навести дуже багато. Жодна справа не обходилась без натяжок, фальсифікацій, безпідставних звинувачень, черствості і жорстокості, коли дріб’язковий, можли¬во випадковий вчинок обростав політичними звинуваченнями і по великому рахунку з безвинної людини слідчі робили злісного злочинця, який, на їхню думку, не заслуговував прощення. “Кати! Кати! Людоїди!..” - говорив колись про таких людей наш великий кобзар Т.Г. Шевченко.

м. Чернівці
6.04.2009 р.

Надруковано: Реабілітовані історією. Чернівецька область. Книга друга. Чернівці: Книга пам'яті України, 2010. С. 269