(з дому Рудейчук) народилася 12 травня 1926 року в селі Товтри Заставнівського району в селянській родині, де всі члени сім’ї брали участь у визвольних змаганнях. В їхній хаті, за часів румунської окупації, постійно проводились збори учасників підпільного ОУН. Членами Організації Українських Націоналістів була вся родина Рудейчуків: батько Тодор, мати Катерина, брат Іван, дві дочки Тетяна і Марійка. Батько був заарештований румунами, бо не хотів підкорятися їхнім порядкам.
Часто нам приносили націоналістичну літературу, яку ми переписували і роздавали в селах. Мали постійний зв’язок з районовим провідником Дмитром Звіздою, якого закатували румуни. В організації брали активну участь патріоти села Домчук Олекса, потім районовий провідник «Петренко» студент, Новаковський Іван, Шкварчук Іван, Літовський Тодор – зв’язковий, якого румуни вбили. Провадилась велика робота в селах району. Все робилось у великій конспірації, бо румунські жандарми нишпорили по всіх кутках. Щоб уникнути арешту, патріоти змушені були покинути рідні місця за вимогою румунів й перейти в Галичину до міста Городенки, там організовувалася «Січ».
Дуже багато шкоди приніс підпіллю Василь Куруляк, агент НКВД, що мав псевдо «Бігун», власноручно розстрілював побратимів – повстанців. Розстріляв своїх рідних брата і сестру, яка випадково бачила, як він вкладав у дупло дерева записку, для передачі в НКВД з повідомленням про дислокацію руху повстанців. Були ше зрадники на псевдо «Ворон» і «Байда».
Мене арештували в 1946 році в хаті Катерини Кінащук, яка фактично і видала мене. Слідство проводив Кузнєцов, який сильно мене бив, стискав в дверях пальці, які сильно опухли, я вся була в крові. Кинули мене в якусь камеру, лежати довелося на цементній підлозі, сильно змерзла, не давали ні їсти ні пити. Тіло терпло від болю, не було сили ворухнутися. Я до нічого не признавалася, тоді чекісти поселили до мене «стукалку» – це була молода жінка із села Борівці Кіцманського району Скорейко Олена. Скільки вона видала людей на муки і каторгу. Своїми ганебними, підлими продажними вчинками вона заслуговує на саму страшну смерть. На жаль цього не сталося.
Після Кузнєцова був слідчий Іванов та Іващин. Судили за ст. 10- 54-2 частина, винесли вирок – 5 років позбавлення волі. Присуд відбувала спочатку на шахтах Донбасу, потім в Естонії. Після звільнення поїхала до родини на Урал, куди була вивезена вся родина на спецпоселення.
В Україну повернулася в 1960 році. З перших днів створення Товариства, всі члени моєї родини стали членами нашого Товариства.
Пам’ятаю, як слідчий казав мені: «Ти думаєш, що хтось тобі скаже за це спасибі?– Ні не скаже». Я б йому зараз показала, яку велику нагороду маю. За свої муки і вічну любов до України отримала державну нагороду «Орден Княгині Ольги» 3-го ступеня.
Слава Україні! Героям Слава!
Тетяна Бойчук Член Чернівецького міського товариства.
Надруковано: Войцехівська І.Ф. Долі тисячі доріг. Чернівці: Місто, 2014. - С. 411-412