Упродовж восьми років (1944-1952) управління НКВС/ МВС і НКДБ/МДБ Чернівецької області, проводячи розшук “Черемшини”, ніяк не могли його захопити чи ліквідувати, хоча у річних та квартальних планах агентурно-оперативних заходів керівництво “силових” управлінь постійно зазначало остаточний термін ліквідації керівного складу Вижницького надрайону ОУН.
Розшук керівників Вижницького повітового (згодом Надрайонного) проводу ОУН упродовж 1944-1945 рр. проводився оперативниками Путильського РВ УНКВС за агентурною справою № 108 “Варвари”. Однак вже 25 липня 1946 р. для систематизації та накопичення матеріалів стосовно керівництва Вижницького надрайону ОУН оперативниками відділу по боротьбі з бандитизмом обласного управління МВС завели агентурну справу № 179 “Кочующіє”. Звичайно, головним фігурантом цієї справи був надрайонний провідник “Черемшина”.
На встановлення місцезнаходження керівного складу Вижницького надрайонного проводу ОУН була орієнтована вся агентурна мережа Вижницького та Путильського РВ УМВС та УМДБ [Архів УСБУ ЧО. - Ф. 2-Н. - Спр. 6790 (Аген. спр. № 254 “Кочующіє”). - Т 1-4].
Але між органами МВС і МДБ не було взаємодії у поборюванні визвольного руху, тому відповідно до вказівки ЦК ВКП(б) та ради Міністрів СРСР спільним наказом МВС-МДБ СРСР № 0074/0029 від 21 січня 1947 р. протидія націоналістичному руху переходить до компетенції органів державної безпеки. Їм підпорядковувано внутрішні і прикордонні війська, “істрєбітєльні” батальйони, передано відповідні оперативні обліки (агентурні та спостережні справи, справи-формуляри та агентуру, яка розробляла підпілля) і техніку [Ведєнєєв Д., Биструхін Г. Двобій без компромісів. Протиборство спецпідрозділів ОУН та радянських сил спецоперацій. 1945-1980-ті роки: Монографія. - К.: К.І.С., 2007. - С. 267].
Згідно плану агентурно-оперативних заходів на травень-червень 1947 р. для ліквідації “Сталя” і “Черемшини” чекісти планували спрямувати агентурно-бойову групу “Нестора”. АБГ складалася з колишніх есбістів, які погодилися на співпрацю з ворогом. Проте цими заходами успіху не досягнули [ГДА СБУ. - Ф. 13. - Спр. 372. - Т 79. - Арк. 82 (план агентурнооперативных мероприятий по разработке Буковинского окружного провода ОУН на май-июнь 1947 года)].
Продовжуючи активний розшук “Черемшини”, наприкінці 1946 р. емґебисти перевели у Вижницький район досвідченого агента “Повітового”, який особисто знав “Черемшину”. Цей агент працював учителем у м. Чернівці, мав широкі зв’язки із підпіллям та видав до рук ворога керівників Чернівецького (сільського) районного проводу ОУН. Але і цей захід не дав позитивних результатів [ГДА СБУ. - Ф. 13. - Спр. 372. - Т. 79. - Арк. 64-65 (план агентурнооперативных мероприятий по агентурному делу УМГБ “Змовники” на октябрь-декабрь 1946 года)].
Того ж 1946 р. оперативниками ввели у розробку зв’язків “Черемшини” агента “Дуня”, яка працювала у сфері лісового господарства, і яку перекинуто працювати до Путильського району. Після встановлення контакту з підпільниками її планувалося відпустити на нелегальне становище. Проте агент свого завдання так і не зуміла виконати [Архів УСБУ ЧО. - Ф. 2-Н. - Спр. 7 а. - Арк. 131 (характерные вербовки и ввод агентуры в разработку подполья ОУН)].
Для отримання інформації про можливе місце перебування керівного складу Буковинського окружного та Вижницького надрайонного проводів ОУН, до заарештованих осіб, яких органи МДБ запідозрили у допомозі революційно-визвольному руху, застосовувалися погрози, побої, катування, але часто і це не давало потрібного результату. Тому задіювався більш витончений метод - це використання агента-внутрікамерника[1] (т. зв. “підсадний” - Авт.). Агент входив у довіру до співкамерника і отримував необхідну інформацію, яку повідомляв своєму оперативнику.
Жителька Путильського району Домка Москаль, яка допомагала повстанцям, була заарештована 4 квітня 1947 р. та перебувала у Чернівецькій в’язниці (6 вересня 1947 р. засуджена на 10 років ІТЛ та каралася у Воркутинських таборах). До камери № 4, де вона перебувала, “підсадили” агента-внутрікамерника під псевдонімом “1619”. Під час розмови Домка Москаль розповіла, що від початку 1945 р. мала зв’язок з підпільниками “Черемшиною”, “Лебедем” та іншими, яким надавала продукти харчування і шила одяг. У її будинку, під підлогою, була обладнана криївка, де впродовж зими 1944-1945 рр. переховувалися “Черемшина”, “Лебідь” та ще один підпільник. Криївку опергрупа виявила вже під час її арешту [Архів УСБУ ЧО. - Ф. 2-Н. - Спр. 57. - Арк. 144 (агентурное донесение источника “1619”)].
Часто найбільш перевіреним агентам, які проживали у селах Вижницького та Путильського районів, для захоплення підпільників живими оперативники надавали снодійно-галюциногенний спецпрепарат “Нептун-47”. Із застосуванням цього препарату влітку 1950 р. на терені Путильського району було захоплено живими четверо підпільників (“Зоря”, “Козак”, “Бурлака”, “Літак”).
Одним із довірених агентів був житель с. Усть-Путила Омелян Чегрин (оперативний псевдонім “Богдан”), який перебував на зв’язку старшого оперуповноваженого відділу 2-н УМДБ капітана Уричева. 26 травня 1950 р., під час конспіративної зустрічі заступника начальника відділу 2-Н майора Геркулєсова з “Богданом”, для захоплення живим надрайонного провідника “Черемшини” агенту передано спецпрепарат “Нептун-47”, а також револьвер системи “наган” на випадок, коли хтось з групи підпільників не буде їсти “отруєні” харчі (після розкриття цього підступного методу СБ ОУН, згідно інструкції, серед групи підпільників хтось один не їв та не пив – Д.Проданик) [ГДА СБУ - Ф. 13. - Спр. 372. - Т 79. - Арк. 250-257 (сообщения агента “Богдана”)].
Цілком імовірно, відчуваючи ненадійність Чегрина, “Черемшина” до нього так і не заходив. Але незабаром у цю пастку потрапили кущовий “Зоря” та станичний “Козак”.
Варто зазначити, що не всі агенти, співпрацюючи з ворогом, поривали з підпіллям. Таких відносили до категорії агентів-“двурушників”[2].
У серпні 1949 р., через агентурні джерела, оперативникам відділу 2-Н УМДБ стало відомо, що фельдшер с. Усть-Путила Путильського району Іван Лазарюк влітку 1948 р., за дорученням “Черемшини” купив радіоприймач і батареї до нього, кишеньковий годинник та медикаменти. Крім того, із записів захопленого 9 червня 1949 р. щоденника надрайонного пропагандиста “Баші” стало відомо, що “Черемшина” і “Баша” часто відвідують “25” (підпільний цифронім Івана Лазарюка – Д.Проданик), в якого слухають радіо. Агентурними заходами оперативникам вдалося встановити, що “25” - це фельдшер Іван Лазарюк. Його завербовано до агентури під псевдонімом “Фіндоскоп”. Але від своїх антирадянських поглядів Лазарюк не відмовився. Під час зустрічі з “Черемшиною” 26 жовтня 1949 р. він розповів про свою вербовку. “Черемшина” повірив у щирість його слів і змінив цифрове псевдо на “33” та продовжував підтримувати зв’язок.
Через агентурні джерела про цю зустріч стало відомо оперативникам і у будинку тестя Лазарюка Андрія Фрея, для захоплення “Черемшини”, 28 жовтня 1949 р. була влаштована засідка на чолі зі старшим оперуповноваженим відділу 2-Н УМДБ капітаном Уричевим, яка там перебувала тривалий час. Але “Черемшина” до будинку Фрея так і не прийшов. Через “двурушництво” свого агента, Івана Лазарюка і його дружину Василину було піддано арешту 21 травня 1950 р. [ГДА СБУ - Ф. 13. - Спр. 372. - Т 58. - Арк. 159-163].
Наприкінці 1946 р. для розшуку “Черемшини” та інших провідних кадрів Вижницького надрайонного проводу ОУН керівництво обласного управління МДБ закріпило оперативну групу у складі: заступника начальника відділу 2-н УМДБ майора Воронова, начальника Путильського РВ капітана Кетова, двох оперативників Вижницького РВ [ГДА СБУ. - Ф. 13. - Спр. 372. - Т 58. - Арк. 96-98 (тактика, методы и средства, применявшиеся органами государственной безопасности в борьбе с украинскими буржуазными националистами)].
Склад оперативних груп часто змінювався та доповнювався оперативними працівниками з інших районів Чернівецької області (Хотинського, Сокирянського, Кельменецького та інших).
Згідно плану оперативних заходів на осінь-зиму 19501951 рр., керівництво УМДБ дало вказівку повністю ліквідувати підпілля ОУН, яке переховувалося на території Вижницького району. Для цього була створена оперативно-військова група у складі: заступника начальника відділу 2-Н УМДБ майора Геркулєсова, заступника начальника Вижницького РВ УМДБ лейтенанта Мармоза, старшого оперуповноваженого відділу 2-Н УМДБ капітана Уричева, старшого оперуповноваженого Вижницького РВ УМДБ старшого лейтенанта Абрамова та командира взводу ВВ МДБ лейтенанта Бахрова. За опергрупою був закріплений взвод внутрішніх військ [ГДА СБУ - Ф. 13. - Спр. 372. - Т 79. - Арк. 226-227 (план агентурно-оперативных и чекистско-войсковых мероприятий по ликвидации остатков бандоуновского подполья на территории Черновицкой области на осенне-зимний период 1950-1951 гг)].
До підступних заходів поборювання визвольного руху слід віднести і мінування опергрупами бункерів, залишених підпільниками.
У червні 1950 р. оперативно-військова група, за участі агента-бойовика “25” (інші дані не встановлено - Авт.) у лісовому масиві урочища Черепанка поблизу с. Мариничі Вижницького району виявила порожній бункер. Під час огляду бункеру та навколишньої території оперативники прийшли до висновку, що підпільники інколи навідуються до бункеру за харчами, і вирішили замінувати вхід (26 червня 1950 р. на цій міні підірвалася машиністка Варвара Сухацька-“Варка”) [ГДА СБУ - Ф. 13. - Спр. 372. - Т. 79. - Арк. 240-241 (выписка из докладной записки о результатах борьбы с подпольем ОУН и его вооруженными бандами на территории Черновицкой области за май-июнь 1950 г)].
Навесні 1951 р. оперативники відділу 2-Н УМДБ виявили покинутий бункер, який розташовувався у лісовому масиві неподалік хутора Сірук с. Розтоки Вижницького району. В бункері, крім законсервованих харчів, знайдено бібліотеку та радіоприймач. Це свідчило, що підпільники обов’язково сюди навідаються, тому замінували вхід до нього. На закладеній міні 21 травня 1951 р. підірвався районний провідник ОУН Вижниччини “Дорошенко”.
Для розшуку керівного складу Буковинського окружного проводу (який базувався у Вижницькому та Путильському районах), а також Вижницького надрайонного проводу ОУН, у т. ч. і “Черемшини”, органи МДБ застосовували різноманітні масовані заходи: довготривалі облави із застосуванням великої кількості внутрішніх військ, блокування лісових масивів та недопущення переходів з Буковини до Галичини через річки Черемош та Білий Черемош, постійно рейдуючі опергрупи, засідки та секрети, підсилення “істрєбітєльних” батальйонів “істребками” з бесарабських районів Чернівецької області (Хотинського, Сокирянського, Кельменецького, Новоселицького). Щоб позбавити підпілля підтримки населення, місцевих мешканців цілими хуторами висилали на спецпоселення до Сибіру та переселяли до південних областей України (Херсонської, Миколаївської та інших).
Але всі надзвичайні заходи управління МДБ Чернівецької області зі захоплення чи ліквідації “Черемшини” так і не були втілені. Здійснили це оперативники УМДБ Станіславської області [Літопис УПА. Нова серія. - Т. 19. - С. 328-334, 337-345].
[1] Агент-внутрікамерник - це особа, запідозрена у зв’язках з визвольним рухом (рідше член ОУН), яка після свого арешту погодилася на співпрацю з ворогом і яку оперативні працівники в’язниці використовували для отримання інформації про заарештованих шляхом розміщення агента у камері в’язня, що розроблявся.
[2] Агент-“двурушник” - це цивільна особа, яка підтримувала зв’язок з підпіллям і через це, шляхом компромату, залякувань та побоїв, завербована оперативниками до агентурної мережі, але продовжувала допомагати підпільникам.